Зустрічаемось з дівчиною 6 років. Мені 23 їй 24. Після вже останньої сварки вона сказала що не може так далі і хоче розійтись. Я їй написав цього листа, а вона відповіла вибач але я не можу впустити тебе до свого серця. Я її розумію вона багато чого терпіла терпіла, особливо останніх 2 роки одні сварки. Але я її дуже люблю я просто не контролюю свої ємоції і говорю багато дурниць про які потім дуже жалкую, а вона цього не може терпіти і не вірить що я змінюсь в майбутньому. Їй 24 і вона боїться що в нас нічого не вийде і вона знов буде переживати цей біль. Ми не спілкуємось вже 1 місяць і вона трішки заспокоїлась, а я просто місця собі не можу знайти, почав знов писати, а вона нічого не хоче вже, чому так вийшло, я знаю що вона мене кохає, але невже ці сварки могли привести до того що її почуття згасли до мене.

Все дуже і дуже просто між нами. Мої риси перераховувати не вважаю за потрібне ти їх і так прекрасно знаєш. Я рахую що я не можу буду ідеалом, я не знаю чи взагалі такі існують, і чи реально такі люди потрібні в сім;ї, бо чиїсь недоліки для одної жінки, не такі вже і недоліки для другої, а можливо зовсім і навпаки це їм подобається. Чоловік і жінка повинні доповнювати один одного, якщо він нестриманий і емоційний то вона повинна бути спокійною, якщо він гарячий вона холодна, і так далі. В нашому випадку все переплелося, хтось щось намагається імпровізувати, начебто я змінився я можу бути таким, а тут таким це дуже добре, але коли немає результату то можна сказати що всі залишилися при своїх. І тут не доречно казати що ось я старався більше а ти менше, або взагалі не старався, тут доречно сказати що ми разом цього досягли і винні обоє. Окремо хочу сказати за батьків повір мої батьки хочуть щоб я був щасливий так як і твої, вони роблять все для цього, але я їх ставлю на другий план коли мова йде про моє особисте життя. Мені не жити з мамою чи с татом мені жити зі своєю дружиною, і я прекрасно бачу як живуть мої і твої батьки які в них відносини, повір я бачу в своїй сімї свої відносини, вони інші. Я ж хочу щастя миру та злагоди для своєї сімї, нащо мені вона потрібна якщо я не буду хотіти цього правильно. Я рахую що хлопець має брати на себе відповідальність за свою сім,ю за свою дружину, розумієш мене так виховали, мені тяжко коли про щось домовляються без мого відома і тільки в кінці кажуть що тут так то так. Розумієш разом так разом і всі проблеми розв;язувати разом. Наше життя під одним дахом мені дуже подобалось якби не одне ні. Я тобі вже це казав багато разів, повір я зараз дуже чесно кажу від всього мого щирого серця, я почав помічати що я тобі не потрібен розумієш, я це відчував серцем, коли приходив до тебе в гості з квітами, а ти спускалась до низу я почував себе розгубленим розумієш, ні посмішки на твоєму обличчі ні радості, і коли ми приходили в кімнату я вже на тебе ображався за це, можливо я це не показував але ж це й проявлялось в тому що я голос піднімав, або щось казав не те. І коли я тебе запитував , ну хоча б обійняла мене, ти відповідала та що на коридорі, тільки не кажи що такого не було будь ласка. Розумієш я завжди біжу до тебе я хочу привнести хоч якусь несподіванку, я рахую що не важливо як ти це зробиш але ти повинен якось дивувати свою кохану, якось робити так щоб вона відчували що ти дбаєш про неї. І не важливо буде це букет красивих квітів чи просто щось маленьке, але це ж моє відношення до тебе це моя любов до тебе, в решті решт це я так хочу зробити тобі приємне. Проходить час і ти помічаєш що посмішка в її очах коли ти приходиш, чи коли приходить вона все менша і менша. І тобі не вистачає цієї посмішки цього сонечка над головою цієї ласки. І ти починаєш сам цього не бажаючи, якось неадекватно реагувати, коли це сидить в тебе в серці. Починаються якісь безглузді сварки, якісь непорозуміння, ти починаєш думати, а що ж я зробив не так, підняв голос накричав обізвав, так я ж не хотів, я ж не навмисно, я ж бажаю тобі добра щастя, я ж тебе люблю, чому я так з тобою, і розумієш що це та посмішка, що це ті невияснені обставини, вони і спричиняють це все. А в тебе ж по переду плани ти хочеш піклуватись про неї радувати її, балувати. Але ж куди далі якщо фундамент стоїть дуже погано, що ж робити. Ти починаєш пояснювати, кажеш будь ласка будь відвертою зі мною кажи все що думаєш, якщо щось тривожить повідом, можливо я вже чимось встиг тебе образити, а ти чекаєш поки я поговорю з тобою, бо ти не можеш впустити мене до себе, я лізу а ти відштовхуєш, я злюсь і починаю нести ахінею від того що не розумію що сталось чому ти зараз так себе поводиш, а ти просто хотіла щоб я поговорив з тобою, щоб можливо сказав як я тебе кохаю, можливо ти на щось образилась а я не помітив а ти приховала в собі, і чекаєш поки я сам підійду. Ось до чого зараз я прийшов, я це розумів але я не думав що для вас жінок це так важливо. Чому тоді не можна це обговорювати, чому це все призводить до сварок. А якщо подумати то нічого ж такого не робили ж, якесь непорозуміння. Я роблю для себе висновок я для тебе годен піти на все що б тобі було добре, і коли я кричу я дуже жалкую потім, дуже жалкую що говорю такі речі які ніколи не сказав би тобі коли я не під впливом емоцій, але я розумію що тут мною керую зла сила, яка сидить в середині і каже ти ж старався для неї, ти ж хотів як краще а вона не цінить накричи на неї, розумієш я так собі це розумію, я не можу це контролювати бо це не я кажу. І коли дивлюсь на тебе серце кров;ю обливається як тебе жаль, коли задаю тобі питання чому тоді ми ще разом чому ти не покинеш мене якщо тебе це не влаштовує, ти відповідаєш бо ти не представляєш дурачок як я тебе сильно кохаю, і в мене зовсім криша тоді їде. Я не розумію такого кохання як ти таке кажеш і вчиняєш зовсім по другому. Я все розумію, всі обіди і печалі але жінка яка справді кохає вона веде себе по іншому. В неї по другому світяться оченята. Ти чогось боїшся ти щось переживеш, ти якась не  впевнення зі мною, я це дуже відчуваю і це дуже погано впливає на наші стосунки, ти кажеш що я не можу бути такою як і раніше я була, так ти була чудовою якби тебе повернути ту яка ти була 2 роки тому, і мене сьогоднішнього то в нас би були всі шанси позбутися всіх проблем. Але так як ти не можеш, боїшся то вибач нічого не вийде буде все те саме ти будеш боятись, недовіряти насторожливо до всього відноситись, це не правильно, такого не має бути. Я не можу заставити тебе так не робити, а ти не хочеш. Я старався і після першої сварки виправити все, і після другої але моїх зусиль замало і недостатньо. Я втомився я більше не хочу нав;язуватись, якби я тебе не кохав я не можу заставити тебе відчувати те ж саме. Тому я не пишу не дзвоню, я не хочу заставляти тебе робити те в чому ти не впевнена чи просто не хочеш. Бо я розумію що якщо людина щось і хоче зробити, виправити то вона буде діяти, вона буде щось намагатися зробити. Просто я постарався останній тиждень показати тобі що коли ти на мене можеш покластись довіряти мені я дуже хороший чоловік, я можу буди обережним з словами ніжним і таке інше ост і все. Тому і думки лізуть в голову, що казала що любила а насправді брехала сама собі.