пробачте, якщо не розумієте мою мову. я звичайно міг би писати російською, але по перше боюсь робити тупі помилки, по -друге, лінь розкладку ставити. ну це було щось подібне вступу, переходжу до суті.
    У мене конкретна проблема: я ідіот. ні, ну ви можете сказати, що у всіх є таракани в голові, або погодитись із думкою. Але це єдине що я можу про себе сказати, аналізуючи ситуацію. Коротко про себе: студент,ІІІ курс, 19 років, дівчини не маю, амброверт. ну тут все доволі пересічно. Багато читаю, пишу вірші і прозу. Ах так, вчусь на програміста.
     Тепер по суті:  мене майже відрахували з університету. воно й не дивно, бо  пропустив два місяці навчання(може й більше). Навчання у нас 4 дні на тиждень. в понеділок вихідний, церез воєнку. Ви не подумайте. Я не гуляка. Так, я міг дозволити собі літру пива під футбол, але футбол був зазвичай 1-2 рази на тиждень, а пиво пив і того рідше. Намагався щось вчити, перелопатив гору технічної і художньої літератури, але....   От не йшло якось.  На початку вересня все було ОК.  я не пропускав пари, намагався все конспектувати, на відміну від моїх одногрупників, які  займались хто чим. Але...одного разу не встиг здати лабораторну роботу. здавалося б: в чому проблема? А проблема в тому, що наступного разу, коли я прийшов здавати, я не готувався, бо ж думав що все знаю, але потім зрозумів що ні. Я побоявся підійти до викладача, і спробувати здати. Просто пішов в гуртожиток і..... Я ж думав що вивчу, але хтось мене тоді відволік....   згадав я за день до того, як потрібно було здавати. Боявся що чогось не знаю, але вчити щось не дуже хотілось. Думав та там же все просто, але врахуйте: здавати вже треба було 2 шт. ближче до 10 вечора, я спохватився і став вчити. Вчив до ночі, і зранку проспав першу пару. а в мене ще є проблема, якщо я прогулюю одну пару, боюсь іти на наступну, щоб не питали чого не було. Наступного тижня ситуація повторилась. ще через тиждень, я пропустив не один день, а два, оскільки  одразу після того як зрозумів, що знов прогуляв, твердо вирішив. Вивчу зараз. Але..... ну як воно буває. Спохватився увечері. Наступні дні того тижня були в принципі нормальні. Але вихідні і понеділок я повністю присвятив  вивченню того матеріалу, що пропустив.  я боявся сказати про це комусь іще.Ну ви розумієте до чого ще призвело  ах. іще ж була одна причина. Ми здавали лабораторні бригадами по дві людини. мій напарник не прогулював, але він теж нічого не хотів робити. але потім, мені реально стало стидно, що я його підводжу, але замість того щоб сходити на пари я замкнувся в собі...  Почалась депресія на фоні перевтоми чи ще чогось. Вже прогулював і по три дні. Потім ходив лише на окремі пари. Спав мало, вчив, розбирався в собі....  Мені було стидно за те, що я не ходжу, перед одногрупниками і я боявся сходити на пари. Парадокс, але факт(  Лавина понеслась з крутої гірки...  ще місяць до кінця навчального року, але я не знаю що робити. Спробував сьогодні здати лабораторні. Стримував себе щоб не розвернутись і не втекти. Терпів кількох одногрупників,  котрі відверто насміхались, ловив погляди з докором від більш поміркованих. Я не був впевнений що знаю, але стояв. Коли я проходжу мимо кабінетів, в  мене трясуться коліна. Я боюсь дивитись в очі викладачам. Мені соромно перед ними, хоча вони мене не пам'ятають. я стояв. Але сталось так, що викладачка затримувалась. Напруга наростала. Кожна хвилина давалась з величезними зусиллями. я тримався. минуло 2 години. Нас в черзі залишалось десь близько 5-6. всі спокійні, а я нервую, хоч всім на мене байдуже....   пройшло ще пів години. можливо я слабохарактерний, але я не витримав((  це такий момент, коли ти картаєш себе за те, що побоявся схопити ту рятувальну соломинку... Соромно буде перед всіма моїми близькими, адже школу закінчив із золотою медаллю.   Все в мені кричить, але вдіяти нічого не можу. Кидайте в мене каміння, плюйте, осуджуйте - винуватий лише я сам.  Допоможіть будь ласка розібратись в собі. Як вийти з цього тупика, чи все ж варто впасти на саме дно, щоби піднятись...  але чи ж піднімусь, якщо не переможу внутрішній страх?  Благаю, спасайте...

         Р.S.: Не знаю, чи це взагалі хто небуть прочитає, але дякую! Ви вже мене підтримуєте!